Авторизація ...
Ім'я користувача :
Пароль :

Син командира УПА — про батьківські настанови й нагороди, місцезнаходження його останків та територіальне право України на Кубань


   

syn_shuhevicha.jpg (7.95 Kb)77–річний Юрій Шухевич — син легендарного командира УПА — і сам є символом боротьби та патріотизму. За переконання та діяльність Романа Шухевича постраждала його родина — усіх радянська влада покидала до тюрем. Синові Юрію відміряли 40 років ув’язнення та заслання. Але він не зрікся батька та українських ідей. Юрій Шухевич, згадуючи ті часи, багато курить, але говорить твердо: «Ні про що не жалкую. Якби довелося, я пройшов би тим самим шляхом — через в’язниці і заслання, прожив би ще раз те ж саме життя». Як і батько, він отримав звання Герой України за каденції Президента Ющенка.

Організатор УНА–УНСО Юрій Шухевич і нині активний політик, попри слабке здоров’я, незрячі очі та поважний вік. Зараз тема номер один для нього - судова тяганина навколо батька. У Романа Шухевича хочуть відібрати звання Героя України. У вівторок у Вищому адміністративному суді розглядали касаційну скаргу на рішення Донецького апеляційного суду у справі Шухевича–старшого. Пан Юрій разом із дружиною Лесею та соратниками приїхав до Києва зі Львова, аби захищати честь і пам’ять батька. Одразу після судового засідання відбулася наша розмова.
 

"Батькове звання Героя - це для мене справа принципу"

- Пане Юрію, півроку тому, після присвоєння Степану Бандері Героя України, його онук казав нам в інтерв’ю: мовляв, сумніваюся, що нова влада захоче створити правовий прецедент і скасувати укази про присвоєння найвищих звань Бандері, Шухевичу. Але маємо те, що маємо... Зокрема і нинішнє судове засідання, на яке ви приїхали захищати відзнаку свого батька. Що ви думаєте з приводу судових спекуляцій, які роз дмухуються із приходом нової влади?

- Бачте, нині свідомо проводиться певна лінія. Як тільки розгорілася справа Бандери, то й справа Шухевича, яка десь там тліла і лежала без руху, знову набрала сили. Це свідчить про те, що судові позови - замовні. Що проводиться політика викорінення національних елементів. У тому числі й у нагородній політиці.

  Сьогодні суд відбувся і справа була призупинена. Тому що ще в 2007 році, одразу після указу Президента Ющенка про нагородження Романа Шухевича званням Героя, знайшовся такий собі Оленцевич у Донецьку, який подав у суд на Ющенка за присвоєння Героя України Роману Шухевичу. Тоді Окружний донецький суд першої інстанції відхилив позов, правильно мотивувавши тим, що указ - персональної дії і не утискає права Оленцевича. Потім він подав апеляцію, але суд залишив своє рішення в силі. За деякий час Оленцевич знаходить якогось Соловйова, який знову подає позов - того ж змісту. І суд знову відхилив скаргу. Але це було ще до виборів.

  А після них ситуація змінилася: прийшов новий Президент. І Апеляційний суд другої інстанції задовольняє скаргу Соловйова та визнає незаконним указ Ющенка. І перший, і другий раз мене навіть не повідомили, я не був залучений до процесу як третя особа, хоча мав би бути. Ми подали касаційну скаргу, і вона сьогодні розглядалася. Але суд прийняв соломонове рішення: призупинити справу до того часу, поки не буде вирішена перша справа.

  Виявляється, Оленцевич подавав касаційну скаргу, і вона лежала у Вищому адміністративному суді тривалий час. А це значить, що ми не залучені до справи. І вони сподіваються вирішити цю справу у такий спосіб на свою користь. Я вважаю це незаконним хоча б тому, що нас не залучили до справи.

- Але у вас уже були судові справи "по батьку", які ви виграли, чи не так? Зокрема в головного комуніста Петра Симоненка.

- Так, виграв. Симоненко на пленарному засіданні Верховної Ради заявив, що Роман Шухевич із рук Гітлера отримав два "Залізні хрести". Але це брехня - Шухевич не отримував від німців ніяких нагород. Є архів вермахту у місті Фрайбургу, де все чітко написано. Суд зобов’язав Симоненка, щоб він публічно спростував своє твердження. Але поки що спростування нема.

- Про Шухевича складають чимало легенд, які із задоволенням озвучують проросійські політики...

- Так і є. Чого тільки не кажуть: і про два хрести, і про те, що був офіцером німецького абверу, і масове винищення жидів "пришивають"... Знаєте, відстоювання батькового звання Героя - це для мене справа принципу. Звісно, Степан Бандера та Роман Шухевич і без нинішніх державних відзнак посіли відповідні місця в історії України. І що б не казали, які б ухвали суд не прийняв, це не змінить ситуації. Ну відлучила Москва гетьмана Мазепу від церкви. Хіба його значення від того зменшилося? Хіба Мазепа перестав бути символом боротьби за незалежність України? Це саме стосується Бандери й Шухевича... Але мені однаково не хочеться, щоб усякі покидьки могли обзивати мого батька вбивцею, який знищив енну кількість безневинних людей. Це неприємно, і ясно, що я з тим буду боротися.

Двічі тікав із Донбасу, щоб зустрітися з батьком у підпіллі

- А яким запам’ятався вам батько?

- Він був добрий. Батько був трохи суворим, можна сказати, що я ріс у спартанських умовах. Але то не тільки час вимагав такого виховання, але і я сам потребував, щоб мене тримали в руках.

- Були непослухом?

- Так, був (сміється). Мене ніколи не пестили, як (особливо зараз) багатьох дітей. Батько завжди хотів, щоб я ходив у походи, гарно вчився, займався спортом, ріс загартованим.

- Відомо, що всю родину Романа Шухевича - матір, батька, тещу, дружину та сестру - заарештували. А вас, іще дитиною, разом із молодшою сестрою, віддали до дитячого будинку в Сталіному (зараз Донецьк). І ви завжди згадуєте про тамтешніх людей із теплотою. У вас і тепер лишилися приємні враження про Донеччину?

- Так, приємні. Я був у дитячому будинку, ходив до школи, мав багато друзів. Було там багато таких людей, що мені співчували в той чи інший спосіб.

- Вони знали, чий ви син?

- Ні, не знали, ми з сестрою були під маминим дівочим прізвищем. Але був такий випадок - якраз перед моєю успішною втечею із Донецька (бо я мав і неуспішну). Ми ходили з групою дітей купатися до озера, повертаємося. І одна дівчина, вона була старша - вчилася у 10–му класі, - відкликала мене вбік і сказала: "Юро, за тобою слідкують, твої листи читають. Будь обережний". Не знаю, звідки вона, хто були її батьки. Але вона мене попередила.

- І ви послухалися?

- Я в ту ж ніч утік із дитячого будинку. Бо я знав: якщо "сіли на хвіст", то добром це не закінчиться.

- Це тоді ви зустрілися з батьком? Він тоді вже був у підпіллі?

- Так. Утік із дитбудинку, доїхав до Галичини, зумів зв’язатися з батьком і двічі зустрічався з ним. Один раз цілу добу проговорили. А другий раз - кілька годин. У жовтні 47–го і в січні 48–го. Це були мої останні зустрічі з батьком...

- Що він вам казав?

- Він запитав мене: "Юрку, ти хочеш іти у підпілля?". Я відповів, що хочу. На що тато мені сказав: "Ти розумієш, що ми загинемо? А якщо такі, як ти, зараз підуть у підпілля, то хто ж через 15-20 років буде підіймати народ знову на боротьбу?". Коли я оповів, як учинили з нашою родиною, що і дідо помер на засланні, і мама моєї матері померла у тюрмі, батько мені сказав: "Не думай, що ми боремося за те, щоб пом ститися. Ні! Ми боремося, щоб більше такого ладу, як оцей, не існувало".

"Я не думав, що доживу до кінця радянської системи"

- По суті, ви були останнім, хто з родичів бачив тата. Вас, 15–річного хлопця, заарештували, а потім ще й влаштували катівню - узяли на впізнання батька, який загинув у перестрілці з НКВДистами...

- Я був на упізнанні батька через кілька годин після його загибелі. Тіло привезли в обласне управління МВС, а мене викликали з тюрми. Самі розумієте, це не було приємно... Але, з іншого боку, я знав, що колись так повинно скінчитися, що він загине... Мені десь, мабуть, і легше стало, коли я дізнався, що він останню кулю зберіг для себе і не потрапив до рук НКВС живим... Бо це було б значно гірше для нього і для всіх.

- А потім у вас був 31 рік таборів, вісім років заслання... Ви якось казали, що ніякий Оксфорд не дав би вам тих знань, які дало ув’язнення.

- Так, я там пізнав інше життя, зустрів цікавих людей, які багато знали, дали багато знань мені - не тих, що в радянських підручниках. Крім того, я мав можливість багато читати. Тяжко було фізично - погане харчування, важка праця в таборах. У сталінські часи було фізично важко, у брежнєвські ж тяжче було морально: за найменші зауваження відмовляли в побаченнях, передачі обмежували, позбавляли права купувати продукти.

- А це правда, що, коли ви в тюрмі почали втрачати зір, вам відмовили в операції, яка могла б урятувати очі?

- Ні, операцію мені зробили в Ленінграді. Перший раз вдало, але потім почалося відшарування сітківки. І я втратив зір. Але на цьому, безумовно, позначилося тюремне життя - постійне голодування, відсутність сонячного світла, нервове навантаження...

- Коли найважче було?

- Я завжди вірив, що вічно та система існувати не буде. Я знав, що вона заснована на брехні й фальші. З іншого боку, я не вірив, що доживу до кінця радянської системи. Але довелося дожити. І ще 20 років живу в пострадянському часі, який багато в чому і не відрізняється від "совєцького". На жаль...

  А в тюрмі були моменти, коли я думав, що це кінець... Коли відкрилася виразка шлунку, мене повезли в Казань, у тюремну лікарню, зробили операцію. Ніхто не думав, що я буду жити. Але, бачите, зостався живий. І я вважаю, що вижив тільки завдяки молитвам моєї мами, яка була дуже віруючою людиною.

- На вас постійно тиснули?

- Аякже! Але, знаєте, на мене тиснули не тільки за "совєтів". Наші любі демократи мені іноді влаштовували життя, не краще, ніж за радянської влади. Цькування, прагнення насолити. Бо я їх ніколи не щадив. Та ще й суспільної підтримки дуже часто не мав. Наші "щирі патріоти" також доклалися до пограбування незалежної України. Я про те говорив.

- Як складалося ваше життя після звільнення?

- По–різному складалося. Як я звільнився у 1968 році, поїхав у Нальчик, де жила батькова сестра, бо не мав права жити в Україні. На Кавказі працював електриком, одружився - життя складалося, як у пересічного радянського громадянина. Отримав трохи спокою, бо КДБ вважав, що, як український націоналіст, на Кавказі я не матиму підтримки. Але я знайшов спільну мову з багатьма представниками північнокавказьких народів. У 1989 році повернувся до Львова.

"Кубань потрібно забрати в Росії. І не тільки її"

- Давайте повернемося до наших часів. Одразу після виборів Президента ви сказали: у перемозі Януковича є позитив, бо вона консолідує патріотів. Ви й досі так вважаєте?

- Так і вважаю. Всі наші щирі й любі патріоти розповзлися і вже було забули про ті загрози, які існують і з боку Москви, і з боку її великих прихильників в Україні. Може, Янукович буде тим бичем, який зжене це стадо докупи? Загрози об’єднують людей. Тим більше що на виборах, перед другим туром, я закликав голосувати проти обох кандидатів.

- Перед виборами вам пропонували підтримати Тимошенко?

- Так. І навіть після першого туру, коли я вже висловив своє ставлення до Юлії Тимошенко, до мене підійшла людина і відкрито сказала: "Потрібні три ваші виступи на підтримку. За кожен отримаєте 30 тисяч доларів". Але я відмовився.

- Знаю, що ви займаєтеся громадською роботою. Зокрема домагаєтеся пенсійної справедливості...

- Вимагаємо пенсійної реформи, щоб колишнім реабілітованим політв’язням було виплачено те, що їм належить, щоб було підвищено виплати дітям до трьох років у межах прожиткового мінімуму... Але наші старання відскакують як горох від стіни. Про себе чиновники і депутати дбають, про свої пільги, доплати, але не думають про людей, які ледве зводять кінці з кінцями.

- В інтернеті днями з’явилася заява: син Шухевича поведе націоналістів на місцеві вибори...

- Я за те, щоб націоналісти взяли участь у місцевих виборах, щоб люди обрали націоналістів. Але я не закликаю голосувати за конкретні партії - передовсім хочу, щоб люди голосували за чесних, достойних кандидатів. Бо те, що у нас робиться у "низах", - це розграбування майна місцевої громади - чи то в селі, чи то в місті.

- Ще одна ваша заява на з’їзді УНА–УНСО днями наробила галасу. Ви сказали, що слід забрати у Росії Кубань.

- І не тільки Кубань. І Білгород, і Нижній Дон.

- Але в який спосіб?

- Я про спосіб не буду говорити, бо це багато від чого залежить. Перш за все, від усвідомлення українців Кубані, Слобожанщини того, що вони таки українці. Що ми одної крові, походження. І що, врешті–решт, Українська держава повинна охоплювати територію там, де проживає український народ. Ми мали б відродити українську Україну від Тиси по Кавказ.

- Ви думаєте, що підтримка таких ідей там є?

- У багатьох випадках є, щоб ви знали. Десь у 90–му році ми проводили перепис охочих стати громадянами України. Було кілька пунктів на Кубані - люди підписувалися. Вони хотіли бути громадянами України. Кубанські козаки знають своє походження. Це також стосується інших земель, заселених українцями.

У нашому суспільстві зараз "герої–хапуги"

- Ви отримали своє звання Героя України за рік до батькового. Хоч іноді нагороду вдягаєте?

- Вдома у шафі лежить. То мою дружину запитайте, де нагорода, вона краще знає.

(Відповідає пані Леся) - Його довго вмовляли взяти цю нагороду і прийняти звання Героя України. Юрко відмовився принципово вдягати ту нагороду, доки Роману Шухевичу не дали Героя України. Та й зараз вдягає її рідко.

- Пане Юрію, років десять тому ви висловили віру в те, що й нині серед українців є справжні герої, як колись, за часів УПА. Ви і зараз так вважаєте?

- Я не розчарований у нашій молоді. Такі хлопці є, але вони не в попиті. У нашому суспільстві зараз героями є хапуги, злодії. А ті, хто готовий безкорисно покласти голову - немає значення де, в Абхазії чи на майдані Незалежності, - вони вважаються дурнями, що не вміють жити. На жаль. Тут потрібні зміни суспільного настрою. Але я однаково переконаний, що серед українських хлопців і зараз є такі герої, яким був мій батько.

ДОСЬЄ "УМ"

  Шухевич Юрій Романович

  Народився 28 березня 1933 р. у с. Оглядів (нині Радехівського району Львівської обл.) у родині інтелігентів.

  Як син командувача Української Повстанської армії Романа Шухевича через політичні погляди батька мужньо виніс багаторічні тортури - загалом 40 років тюрем та заслання. Через ув’язнення втратив зір. Повернувшись в Україну інвалідом І групи, не припиняв громадсько–політичну діяльність. Юрій Шухевич - організатор УНА–УНСО, влітку 2010 р. знову переобраний головою партії.

  Одружений.

РЕЗОНАНСНА СПРАВА

"Те, що знайдено останки мого батька біля Збруча, - неправда"

- Пане Юрію, як відомо, останки Шухевича після впізнання начебто знищили. Але не так давно Україну облетіла звістка, що у Збручі на Хмельниччині знайшли останки, які гіпотетично можуть належати вашому батькові. Чи проводили їх експертизу? Вам про це відомо?

- Нічого не знайшли. Говоріння лишилося говорінням. Знайшовся один старий працівник КДБ, який сказав, що розмовляв із колишніми працівниками КДБ, котрих уже немає серед живих. І вони, мовляв, повідомили, що останки Шухевича везли до Києва, а на Збручі спалили і кинули в річку. Але самих останків у річці не знайшли. У мене є навіть думка, що це було спеціально затіяно, аби всі залишили будь–які пошуки і махнули рукою. У Збручі нічого немає. Це все неправда.

Марина ТКАЧУК

Джерело: www.umoloda.kiev.ua


  Поділитись посиланням

  


КОМЕНТАРІ
Не скупіться на ваші коментарі, ідеї та емоції:

#1. byv 17.09.2010 - 18:59 цитувати

А на виборах підтримав Януковича...


Імя:
Пароль: (якщо зареєстрований)
Email: (обов'язово!)

теги форматування

додати смайли
 


Служба охорони Моноліт