Авторизація ...
Ім'я користувача :
Пароль :

Як братчики на гору гармату тягли, або Як один день став двома


   



  Епіграфом цієї історії міг би бути анекдот про ворону і лебедів (хто не знає - погугліть трохи і все зрозумієте;) - у дорозі Андрій згадував його не раз. У вступі можна було б написати про значення традицій у нашому житті та важливість їх дотримання за будь-яких обставин :).



  Ну а тепер сама історія;) Про традицію Студентського братства Львівської політехніки ходити на Зелені свята на гору Ключ і стріляти там з гармати чула вже давно. Хоч не від самих учасників тих походів, а від інших братчиків, але завжди про це розповідали з гордістю і захопленням, так що потай хотілося самій узяти в тому участь (гармати я не сприймала всерйоз, тобто не думала, як можна з нею іти в гори, а от піднятися на Ключ кортіло - одного разу з іншою групою я збилася з дороги і не піднялася на вершину). Цього року така нагода трапилася.



  4 червня 2012 р. молоде (і не дуже) покоління СБ, їхні прихильники та друзі (всього 7 осіб) вирушили зі Львова. Маршрут пролягав від Нижнього Синьовидного через с.Труханів до вершини гори (по дорозі до нас мала приєднатися група з 7 осіб, які виїхали ще 3 червня). Допоки чекали ночувальників, Ілько з Андрієм встигли скупатися в Стрию. Шлях, за словами нашого провідника, мав бути легким: по трасі до села, далі через Труханів до підніжжя гори і година сходження по пологому схилу на Ключ. Однак з гарматою усе вийшло зовсім не так просто, тим більше, ніхто з учасників мандрівки не мав досвіду її транспортування і взагалі не був у цих місцях (на щастя чи на жаль, я про це довідалася аж на вершині:).



  По асфальтованій дорозі тягнути гармату було ще відносно легко: братчики по двоє "впрягалися" і везли скільки було сил, а потім мінялися з іншою "двійкою". Коли ж почався підйом, хлопці відчули увесь кайф цієї затії.)
  У Труханові ми дізналися, що саме сьогодні на горі Ключ відбувається театралізоване дійство боїв та вшанування полеглих січових стрільців.



  Але встигнути на дійство, тим паче з гарматою і частими зупинками-перепочинками, у нас не було шансів. Сходження на гору забрало більше двох годин, притому дівчата несли хлоп'ячі рюкзаки. Коли нарешті всі піднялись на вершину, стало зрозуміло, що в той самий день вернутися з гарматою до Львова ми не встигнемо. Борис з Олегом о 8 год вечора мали їхати зі Львова до Києва, тому, перепочивши 15 хвилин, вони з Іржиком (їй треба було наступного дня на роботу) почали спускатися (думали, що та дорога легша, тому рушили в сторону с. Дубини, але там їх чекали справжні нетрі. Хоча їм все-таки пощастило вибратися на трасу, впіймати машину до Стрия, звідти добратися маршруткою до Львова і встигнути на автобус до Києва). Ті ж, хто лишився на вершині, попоївши і відпочивши трохи, взялись чаклувати з гарматою - якщо вже стільки тягнули її, то треба ж тепер відірватись по повній!:))



  Те, що досі ніхто з присутніх з неї не стріляв, мене вже не здивувало - хотіла тільки, щоб це швидше закінчилось і ми повернулись донизу (мала примарну надію все-таки встигнути на якийсь транспорт до Львова...)
  Стрільба була успішною: всі залишились живі-здорові, тільки вуха трохи позакладало)) Насамкінець зробили групове фото біля хреста на вершині, зазнимкували плиту, на якій вказано, що могилу січових стрільців впорядкувало Львівське Студентське Братство, спакували речі, пов'язали гармату і рушили вниз. Дорога, якою спускалися, була значно довшою, проте пологішою за підйом і мала, за словами місцевих, вивести нас до Кам'янки (села чи водоспаду - цього я не уточнила). Спершу ішлося легко і жваво. Та коли почали траплятися роздоріжжя і ми періодично зупинялися, щоб визначитися з тим, куди іти, люди запанікували. Карти і компаса не було ні в кого, дороги також ніхто не знав. Стас пробував скористатися GPSом, але він ставив нас у ще більший тупик. І тут розпочався справжній екстрім. Причому для всіх.
  У якийсь момент в гармати відламалось колесо - певно, метал не витримав карколомних скачків по гірській стежині.



  Хлопцям довелося нести підставку в руках, а дуло Андрій прив'язав до линви і волочив позаду. Тоді стежка непомітно розчинилася в траві, і ми опинилися в долині гірського потоку загублені серед гір. Деякий час навмання піднімались по схилу. Тягнути гармату по бездоріжжю було значно важче. Вечоріло, і дехто вже думав про ночівлю. Нарешті ми дійшли до заваленого яру, через який пройти з гарматою було майже неможливо. Хлопці таки наважились її залишити (про це говорили ще на вершині і декілька разів під час спуску), але домовились повернутися за нею наступного тижня. Через яр продиралися з думкою "Горгани-рейс ховається!":)) Кілька разів переходили річку і врешті натрапили на стежку, марковану целофановими кульками.)
  Коли ми вийшли на трасу, була вже 10 год вечора. До півночі ми ще потрапили до джерела з живою водою, минули поворот до Мертвого озера і водоспад Кам'янку. На ночівлю зупинились біля траси, як "люб'язно" повідомили нам охоронці, на нафтопроводі "Дружба" (нам пощастило, що ми не розпалювали вогню)). Спати сімом у чотиримісному наметі з трьома спальниками - справа не з приємних. Кілька разів прокидались і вже не могли дочекатися ранку (підйом планували о 4:30). Новий день зустрів нас блискавками і сильною грозою (погода таки вирішила продемонструвати свою силу, незважаючи на те, що напередодні цілісінький день радувала сонцем і вітрами). Щастя, що дощ швидко скінчився;)
  Далі нас чекала довга дорога до Сколе і повернення в холодній електричці Лавочне - Львів домів (хоча по дорозі нас перестріла маршрутка до Львова, але ми вирішили, що в електричці крутіше:). Мокрі, холодні, невиспані, повні яскравих вражень, спраглі повноцінного сну й відпочинку, ми поверталися до буденності...









Більше фото з мандрівки є тут: picasaweb.google.com/103289111584832623867...

Автор статті Марта Калиняк
Фотографували Марта Калиняк і Андрій Дуда (ну і кому фотик до рук перепав :) ).




  Поділитись посиланням

  


Не скупіться на ваші коментарі, ідеї та емоції:


Імя:
Пароль: (якщо зареєстрований)
Email: (обов'язово!)

теги форматування

додати смайли
 


Служба охорони Моноліт