Авторизація ...
Ім'я користувача :
Пароль :

Звернення львів’ян до одеситів


   

Дорогі друзі! З того моменту, як повідомлення про Поїзд Дружби розлетілося по ЗМІ, до нас почали звертатись окремі одесити із закликами, а подекуди з майже погрозами – не їхати.

Ми пам’ятаємо, що в Одесі 2 травня сталася трагедія, яка розбурхала мир та спокій цього сонячного міста. Ми щиро співчуваємо і розуміємо. Нам так само болять всі рани України, більше того, нам болять смерті безневинних хлопців-львів’ян, застрелених, викрадених або катованих за часів Майдану. Нам болять смерті Небесної Сотні, всі ті посмішки, яких ніколи вже не побачимо, молоді обірвані життя і невтримні сльози кожної родини. Нам болять замордовані на Сході, вбиті з нелюдською жорстокістю. Ми жахаємось, ми стискаємось всередині і відчуваємо шалений біль. Завмирає серце, коли дізнаємось, що знову когось закатували.

Ваші рани болять нам також, дорогі одесити. Ці рани – наші спільні, будь-яка людська жертва – це колосальна втрата. Даючи нам право бути різними, Бог не дав нам права ненавидіти одне одного і забирати чужі життя. Усі разом ми переживаємо масштаб трагедії, весь той біль, відчай, жах, те липке нависле відчуття смерті в повітрі. Ми знаємо що це таке - втрачати знайомих і близьких. Співчуваємо вам, щиро, з глибин серця.

Водночас, дорогі одесити, чи не здається і вам також, що комусь вигідно заколисати ці рани, не лікуючи їх, залишити нас наодинці з трагедією, що сталася, постійно повторюючи слово "трагедія", змушуючи говорити пошепки, ходити навшпиньках, оберігаючи від будь-якого зовнішнього втручання, допомоги, спілкування, полегшення? Чи не керує хтось нами всіма, намагається розбурхати ворожнечу, харчується ненавистю, впивається нашою недовірою одне до одного?

Якщо вагон, прикрашений котиками і пледами, сприймається як провокація, що буде сприйматися як провокація наступного разу? Погляд? Крок? Саме наше існування? Якщо варення та домашній затишок вагону сприймається як насміх, чи не є насміхом сонце над нашими головами, море та пахощі очікуваної весни? Чи не є насміхом над нашою трагедією наше прагнення родинного щастя? Чи не є насміхом над смертю саме життя?
Нам кажуть, що краще б ми допомогали інакше? Ми не влада, ми не всемогутні на жаль, ми як всі маємо купу проблем, які кожного дня намагаємось вирішувати. Нам під силу єдине: показати, що ми теж хочемо спокою, затишку, домашнього тепла, так само, як ви. А чого хочуть ті, хто намагається розбурхати між нами ворожнечу? Можливо, тільки влади над нами? Нашої неприязні, нашого страху, підконтрольності наших життів.

Ми свідомі того, що проти нас можуть бути застосовані провокації, в тому числі фізична сила, але ми не збираємось реагувати на них. Якщо настає час, коли за щирі помисли карають насиллям, ми згодні навіть заплатити таку ціну, але ніколи не згодимось на світ, в якому володарюють злоба і страх.

Ми любимо вас, дорогі одесити і щиро віримо, що наш порив буде вами підхоплено і ми зможемо усі разом повернути той спокій, любов та радість життя, які завжди були нам притаманні.

Громадський Сектор Євромайдану Львова


  Поділитись посиланням

  


Не скупіться на ваші коментарі, ідеї та емоції:


Імя:
Пароль: (якщо зареєстрований)
Email: (обов'язово!)

теги форматування

додати смайли
 


Служба охорони Моноліт